Про область

Закарпатська область — область на південному заході України в межах західної частини Українських Карпат та Закарпатської низовини. На півночі межує з Львівською, на сході з Івано-Франківською областями України. На півдні з Румунією, на південному заході з Угорщиною, на заході зі Словаччиною, на північному заході з Польщею.

Коротка хроніка Закарпаття
Увесь історичний шлях Закарпаття — від найдавніших часів і до наших днів — можна поділити на кілька періодів:

  • IХ cт. – Слов’янське князівство білих хорватів під проводом короля Лаборця;
  • X—XVI ст. – Угорське королівство;
  • XVI ст. до 1867 р. – Австрійська імперія; Східна частина до VІІ ст. – як частина Трансільванського князівства Османської імперії зі сплатою данини;
  • 1867—1918 рр. – Австро-Угорщина;
  • 1919 р. – Угорська Республіка Рад;
  • 1919—1939 рр. – Чехословаччина;
  • 1939 р. – Карпатська Україна;
  • 1939—1944 рр. – Угорщина;
  • 1944—1945 рр. – Карпатська Україна;
  • 1945—1991 рр. – Українська Радянська Соціалістична Республіка;
  • з 1991 р. – Україна.

Перша згадка про життя людей на території Закарпаття відноситься до періоду раннього палеоліту (близько 500 тис. років до н. е.). Сюди під тиском римлян з долин Сірета і Прута переселилися карпи — одне з фракійських племен. За думкою багатьох вчених від назви цього племені і отримали назву гори Карпати. Історія Закарпаття є складовою частиною історії України, але має цілий ряд особливостей, які позначилися на економічному, політичному та етнічному розвитку краю.
Займаючи важливе географічне положення на південних схилах Українських Карпат, Закарпаття, що в різні часи мало назву «Угорська Русь», «Карпатська Русь», «Руська Крайна», «Подкарпатська Русь», «Карпатська Україна», «Закарпатська Україна», а з 1946 року — Закарпатська область у складі УРСР. З давніх часів було своєрідним містком зв’язків між Сходом і Заходом.
Минуле Закарпаття нерозривно пов’язане зі східними слов’янами. Археологічні джерела засвідчують, що вже в стародавні часи його населення мало високу матеріальну і духовну культуру, генетично спільну з культурою племен Придніпров’я, Подністров’я, Лісостепу, Волині і Прикарпаття, де в І тисячолітті н. е. відбувався інтенсивний процес формування східного слов’янства. Важливою подією в історії Закарпаття було входження його в IX—XI століттях до активної сфери впливу потужної східнослов’янської держави — Київської Русі, яка на той час мала високу матеріальну і духовну культуру.
Відірване з кінця X століття від основного кореня — східного слов’янства, Закарпаття до середини XX століття входило до складу Угорського королівства, Австрійської Габсбурзької монархії, Чехословацької республіки, Хортистської Угорщини, але, зберігаючи етноніми «русь», «русини», ніколи не втрачало своєї слов’янської сутності та економічних і культурних зв’язків з народами по той бік Карпат.
Після розгрому Австро-Угорщини в роки першої світової війни (1914—1918) на основі рішень Паризької мирної конференції, Сенжерменського мирного договору в 1919 році і Тріанонського договору в 1920 році Закарпаття одержало статус автономії у складі Чехословацької Республіки. Весною 1939 року, коли Гітлер розчленував Чехословаччину в результаті проведення двох арбітражів у Відні, всі південні райони Закарпаття, де проживала більшість угорського населення були віддані Угорщині (1,523 км2 з населенням 173 233 чоловік).
На початку 1939 року на території краю виникло нове державне утворення — Карпатська Україна, Сойм якої обрав першим її президентом о. Августина Волошина. Та 15 березня 1939 року війська Гортистської Угорщини окупували територію всього краю і припинили існування цього державного утворення. Після визволення краю Червоною Армією в жовтні 1944 року в Закарпатті була проголошена самостійна держава — Закарпатська Україна зі своїм урядом — Народною Радою. Це державне утворення існувало лише до липня 1945 року, коли відбулося приєднання із УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З’їздом народних комітетів Закарпатської України «Маніфесту про возз’єднання з Радянською Україною».

Географія
Закарпатська область розташована на крайньому південному заході України на південно-західних схилах і передгір’ях Українських Карпат. Майже дві третини території області займають Карпатські гори, решту — Притисянська низовина. На території області знаходиться найвища вершина Українських Карпат та України — г. Говерла (2061 м). На північному заході, заході і півдні область межує із чотирма країнами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а на північному і південному сході з Львівською та Івано-Франківською областями, являючись таким чином своєрідним вікном країни у Європу. За площею і населенням область невелика у масштабах країни. Її територія становить 12,8 тис. кв. км, чисельність населення — 1251,1 тис. чоловік (на 01.01.04), або відповідно 2,1 % і 2,6 % території і населення України.
Близько 80 % території краю займають гори, утворюючи з південного заходу на південний схід Верховинський Вододільний хребет, Ґорґани, Свидовець, Чорногора, Полонинський хребет, Рахівський масив, Вулканічні Карпати. Чорногорський хребет включає в себе гору Говерла, висотою до 2061 м, яка є найвищою точкою області і України. Закарпаття від інших регіонів відділяють Яблуницький, Вишківський, Ужоцький, Верецький та Воловецький перевали висотою від 931 до 1014 метрів над рівнем моря. На території області протікає 9429 річок і потоків. Найдовша ріка — Тиса, ліва притока Дунаю. Її протяжність у межах області 240 км. Найбільші притоки — Боржава, Ріка, Теребля, Тересва. Наступні за величиною ріки Латориця і Уж, які впадають у річку Бодрог. В області 137 природних озер, в основному льодовикового та загатного походження, найбільше з них — Синевир. На території Закарпатської області поблизу села Ділове Рахівського району знаходиться географічний центр континенту.

Крайні точки Закарпатської області
Захід: 22°9′ східної довготи; 48°27′ північної широти. с. Соломоново (1,5 км від с. Соломоново, Ужгородського району). Схід: 24°37′ східної довготи; 48°4′ північної широти. г. Чорна Гора, хребет Чорногора (12 км від с. Луги, Рахівського району) Північ: 22°35’східної довготи; 495’північної широти. с. Стужиця, Великоберезнянського району, хребет Східні Бескиди (біосферний заповідник.) Південь: 24°18′ східної довготи; 47°53′ північної широти. район Довгорунської мармурової копальні (6 км від с. Ділове Рахівського району). Найбільша ширина (по прямій лінії) з півночі на південь — до 100 кілометрів. Найбільша довжина (по прямій лінії) зі сходу на захід — близько 200 кілометрів. Геометричний географічний центр Закарпаття знаходиться поблизу гори Кук, у Свалявському районі.

Флора і фауна
Ліси, які є найбільшим багатством краю, займають понад 50 % території, різноманітні за породним складом залежно від вертикальної поясності. На низовині ростуть дубово-грабові ліси, у передгір’ях — дубові і дубово-букові, у горах на висоті від 800—1000 м над рівнем моря букові, хвойні (ялиця біла, ялина) — на висоті до 1300—1500 метрів. Довершують ландшафт субальпійські та альпійські луки — полонини.

Заповідники
В Українських Карпатах, які займають значну частину області, збережені найбільші в Європі ділянки пралісів. До найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України належить Карпатський біосферний заповідник, створений постановою уряду України в 1968 році. Екосистеми заповідника віднесені до найцінніших на нашій планеті і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа заповідника становить 53 630 га, налічує 6 відокремлених масивів: Чорногірський (найвища вершина г. Говерла), Марамороський (г. Піп Іван — 1 940 м. н. р. м.), Свидовецький (г. Близниці та Драгобрат), Кузійський, Угольсько-Широколужанський (найбільший осередок букових пралісів у Європі), «Долина нарцисів». Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. За визначні здобутки в збереженні природної, культурної та історичної спадщини Рада Європи вперше в Україні нагородила Карпатський біосферний заповідник Європейським дипломом.
Ужанський національний природний парк створений Указом Перезидента України від 27 вересня 1999 року № 1230/99. Парк розташований у гірському масиві Східних Карпат і є невід’ємною складовою частиною єдиного у світі тристороннього польсько-словацько-українського Міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати», що підтверджено сертифікатом МАБ ЮНЕСКО. На території парку росте понад 200 видів цінних лікарських рослин, 40 з яких включено до Червоної Книги України.
Національний природний парк «Синевир» створено в 1989 році у верхів’ях річки Тереблі. Тут на площі 40,4 тис. га збереглися праліси і високогірні луки, де охороняються близько 100 видів рідкісних та зникаючих рослин. У парку охороняються благородний олень, бурий ведмідь, рись, глухар, форель, плямиста саламандра.

Клімат
У Закарпатті панує помірно-континентальний клімат. Улітку середня температура повітря становить +21 °C, а взимку −4 °C. У краї виявлено понад 360 родовищ та джерел цілющих природних мінеральних вод. Рельєф, географічне розташування, ліси, мінеральні води, помірно-континентальний клімат, багатовікові традиції та самобутня культура багатонаціонального населення краю у комплексі створюють унікальний рекреаційний і соціальний потенціал, на основі якого існує і має перспективу поступового розвитку санаторно-оздоровчий комплекс світового рівня.

Адміністративно-територіальний устрій
За адміністративно-територіальним устроєм Закарпаття поділяється на 13 районів і 5 міст обласного підпорядкування. Адміністративне управління здійснюють 11 міських, 19 селищних та 307 сільських рад. За останні 10 років в адміністративно-територіальному устрої області сталися суттєві зміни. Надано статус сільських населених пунктів 8 селищам міського типу: Колочава, Майдан — Міжгірського району, Ільниця, Довге — Іршавського, Тур’ї Ремети — Перечинського, Поляна — Свалявського, Нижні Ворота — Воловецького та Богдан — Рахівського районів.
Постановами Верховної Ради України в 1998 році м. Хуст, а в 2001 році м. Берегове віднесено до міст обласного значення, з підпорядкуванням Хустській міській раді сіл Зарічне, Кіреші, Чертіж та Берегівській — села Затишне. За зазначений період утворено 31 сільську раду та відновлено раніше об’єднаних і ліквідованих 9 сільських поселень. Певні зміни відбулися в перейменуванні сільських рад та сільських поселень. На території щільного проживання населення угорської національності повернуто історичні назви 38 селам у Берегівському, Виноградівському, Мукачівському та Ужгородському районах. Проведено також уточнення назв 80 сільських поселень. Область налічує 11 міст, 19 селищ міського типу, 579 сіл.

Демографія
Закарпаття серед регіонів країни, за чисельністю населення знаходиться на 19 місці. У загальній чисельності населення України на область припадає 2,6 %. Серед інших регіонів меншими по чисельності, за даними Всеукраїнського перепису населення є Волинська (1066,6), Кіровоградська (1128,7), Рівненська (1173,1), Тернопільська (1142,0), Херсонська (1173,7), Чернівецька (922,7) тис.осіб.
Чисельність населення області за 50 років змінювалася по-різному. Значне її збільшення спостерігалось у 1950-60 роках, коли природний приріст населення становив у середньому 13,6 тис. осіб. Упродовж послідуючих років збільшення продовжувалося, проте вже простежувалася тенденція до зменшення загального приросту. У 1995 році на Закарпатті вперше зафіксовано зменшення чисельності населення, яке за 7 років склало 30,4 тис. осіб. Скорочення чисельності населення відбулося за рахунок міських жителів — на 47,1 тис., в той час як у сільській місцевості чисельність населення за цей період збільшилася на 16,7 тис. осіб. За інформацією прес-служби Міністерства юстиції України у 2008 році народжуваність в області вперше перевищила смертність[1]. У першому кварталі 2009 р. це перевищення склало 2%[2], а вже у другому – 7%.
Переважна більшість жителів області — 62,9 % проживає в сільській місцевості. Чисельність населення одного села на Закарпатті в середньому становить 1,4 тисячі осіб (середній показник в Україні — 1,7 тис.). Найбільшим за чисельністю населення не тільки в області, а і в Україні є Тячівський район, на території якого проживає 13,7 % мешканців краю. Найменший — Воловецький район, чисельність якого становить 2,1 % загальнообласної.
П’ята частина населення проживає в 192 населених пунктах області, які мають статус гірських. Область є багатонаціональною. Основним і корінним населенням є українці (80.5 %) . Проживають також угорці (12.1 %), румуни (2.6 %), росіяни (2.5 %), цигани (1.1 %), словаки (0.5 %), німці (0.3 %), всього понад 30 національностей.

Економіка і господарство
В умовах реформування економічних відносин акцент робиться на розвиток пріоритетних галузей господарювання — лісова та деревообробна промисловість, легка і харчова галузі, розвиток прикордонного співробітництва, рекреації й туризму тощо. Основна увага приділяється подальшій структурній перебудові всього народногосподарського комплексу, залученню в економіку вітчизняних та зарубіжних інвестицій, розвитку малого і середнього бізнесу, ефективному використанню природноресурсного потенціалу. Область є серед лідерів в Україні за часткою вкладених на кожного її жителя інвестицій.
Закарпатська область відома як один з найпрестижніших куточків лікування та відпочинку людей. Розвинута мережа санаторно-курортних комплексів, туристичних баз, унікальні мінеральні джерела та термальні води, понад 400 видів яких уже досліджено, а також краса карпатської природи приваблюють туристів та відпочиваючих у будь-яку пору. Санаторії, будинки відпочинку і пансіонати області одночасно можуть приймати до 4000 відпочиваючих. Природні ресурси (корисні копалини): розвідано понад 30 видів корисних копалин, представлених 150 родовищами. Це, зокрема, нетрадиційні для держави поліметали, перліти, цеоліти, ліпарити, поклади баритових руд, каоліну та інших. Здійснюється видобуток кам’яної солі, мармурового вапняку, доломіту, тощо. Рекреаційні ресурси області становлять 5,2 % об’ємного і 5,1 % вартісного потенціалу природних ресурсів рекреації України. В їх комплексі 75 розвіданих і 38 занесених до Кадастру мінвод України типів мінеральних вод з дебітом 3,3 тис. м3 на добу, які є унікальними і відповідають водам типу ”Есентуки”, ”Боржомі” і за своїм хімічсним складом і лікувальними властивостями не поступаються відомим водам Кавказу, Чехії, Польщі та Франції.

Ринкові відносини та бізнес

Туризм та рекреація

Культура
Закарпаття — це край, який дав Україні чимало чудових вчених, талановитих художників та майстрів сцени. Область традиційно вважається базовою в організації та проведенні багатьох міжнародних і всеукраїнських наукових, мистецьких форумів. Тут функціонують 4 державні вузи з вищою формою акредитації, впорядковано цілу мережу загальноосвітніх шкіл з врахуванням інтересів та духовних потреб представників національних меншин, створено 9 навчальних закладів нового типу. Діють 5 професійних театрів, 659 клубних установ та центрів дозвілля, 4 музеї, обласна філармонія.

Прапор
Закарпаття тривалий час залишалося єдиною областю України без офіційно затвердженого прапора. Його затвердженню на XXIII пленарному засіданні сесії Закарпатської обласної ради передувала своя історія.
Прапор Закарпатської області складається з двох горизонтальних синьої та жовтої смуг та розміщеного у куті герба Закарпатської області — щит розтятий, у першому синьому полі 3 золоті балки, у другому срібному стоїть червоний ведмідь. Але його офіційному прийняттю передувала багаторічна історія з його прийняттям.
Історія прийняття
За словами голови Закарпатської обласної ради Михайла Кічковського[1]:”На зорі незалежності України Закарпаття стало першим краєм, де прийняли свій власний герб, і з тих пір регіональну символіку почали затверджувати у всіх областях України. Але лише Закарпатська область єдина не мала свого прапора. У зв’язку з цим восени ще 2007 року Закарпатська облрада оголосила конкурс на кращий проект прапора області. Найбільш обговорюваними варіантами прапора були синьо-жовтий і русинський синьо-біло-червоний, але, зрештою, депутати визначилися.”
За роки незалежності України Закарпатська обласна рада чотири рази розглядала питання прийняття прапора області. Вперше — у 1990 році. З трьох проектів не обрали жодного. Не був обраний прапор і у 2001 році. У грудні 2007 року це питання постало з більшою актуальністю, оскільки тоді виповнювалося 70 років створенню Карпатської України. 12 грудня в Ужгороді відбулося спільне засідання постійної депутатської Комісії з питань освіти, науки, культури, духовності, молодіжної політики, фізичної культури і спорту, національних меншин та інформаційної політики і конкурсної експертної групи з розгляду проектів прапора Закарпатської області. Із поданих 50-ти варіантів учасники засідання рекомендували винести на розгляд сесії обласної ради два проекти прапора Закарпатської області: синьо-жовтий, розділений білим хрестом із зображенням герба з ведмедем — авторства Закарпатського художнього інституту та триколірний — синьо-біло-червоний із гербом краю -теж з ведмедем — поданий Народною радою русинів Закарпаття. Однак конкурсна експертна група з розгляду проектів прапора Закарпатської області висловилася за надання переваги варіанту Закарпатського художнього інституту. Але політичні чинники завадили довести задумане до кінця. Проте 27 лютого в Ужгороді на 23-му пленарному засіданні сесії депутати Закарпатської обласної ради затвердили остаточний варіант прапора області. Більшістю голосів від всього складу депутатського корпусу, 74-ма депутатським голосами (1 утримався, 3 проти) із загалом 90, було прийнято прапор в існуючому варіанті.
Як наголосив ректор Ужгородського національного університету Микола Вегеш, який водночас є секретарем експертної комісії щодо прапора, саме блакитно-жовтий прапор був офіційним стягом Карпатської України[2]. «Такі барви обрали тому, що 1709 року згадується синьо-жовта барва у прапорництві Закарпаття. Синьо-жовту стрічку дарувала і Марія Терезія єпископу просвітителю А. Бачинському. Це були кольори місцевих єпархій. Це і кольори прапора першої хвилі еміграції русинів до Америки. 1919 року з’їзд русинів пройшов також під синьо-жовтою фаною. До Чехословацької республіки Закарпаття входило також під синьо-жовтими стягами. З XVIII століття до 20-х років узагалі не було іншого прапора на Закарпатті, окрім синьо-жовтого».
Проректор Закарпатського художнього інституту М. Приймич, крім іншого, посилається на часи Карпатської України, коли був прийнятий синьо-жовтий прапор

Поділись з друзями:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *