Товариства (земляцтва) - це нова форма об'єднання громадян, до складу яких входять особи, які походять з конкретного регіону. Це не політичні організації. Членами таких товариств можуть бути особи з різними політичними та релігійними поглядами, національностями та рівнем освіти. Тільки дві вимоги щодо членства в земляцтві - походження з конкретного регіону та дотримання Статуту організації й чинного законодавства України.

Нині в Києві зареєстровано 27 земляцтв різних регіонів України. Їхні керівники створили Координаційну раду земляцтв у Києві з метою співпраці та обміну досвідом роботи, з метою спільних дій у громадських та культурних заходах столиці. Координаційна рада підписала з Київським міським головою спільну угоду про співпрацю. Закарпатців у Києві налічується біля двох тисяч. Це не так багато порівняно з вихідцями з інших регіонів України. Їх часто називають "західняками" ("западенцями"). В принципі, з географічної точки зору, це правильно, адже Закарпатська область - найвіддаленіша західна область України. Але ще за Радянського Союзу поняття "західняки" набуло соціально-політичного значення - це вихідці з анексованих у 1939 р. Червоною Армією Волині, Львівщини, Буковини... Закарпаття не належало до цих територій. І тому його мешканці називають себе не "западенцями", а закарпатцями.

Необхідно пам'ятати, що Закарпаття увійшло до складу України тільки в 1945 p., після закінчення Другої світової війни. Саме тоді відбулася перша "інвазія" закарпатців в Київ: велика група футболістів була запрошена до київського "Динамо". Серед них - славнозвісні Товт, Міхаліна, Лавер, Попович, Зенгетовський, Коман. Пізніше до них приєднались Гаваші, Турянчик, Сабо, Медвідь, Секеч та інші. Всі вони зробили вагомий внесок у розвиток не тільки київського "Динамо", а й футболу в Україні загалом.

Друга хвиля "завоювання" Києва - в середині 50-х років, коли після футболістів до навчальних закладів столиці стали вступати студенти й аспіранти із Закарпаття. У Закарпатті ж до 1945 року не було університету, в якому б могли навчатися закарпатці рідною мовою. І тільки після війни було створено перший у Закарпатті університет, до якого зі всіх куточків потягнулась молодь, у якої тоді був великий потяг до навчання. Багато з випускників університету "розлетілися" по Радянському Союзу для продовження навчання в аспірантурі. Звичайно, більше їхало до столиці. Селились у гуртожитках, жили на стипендію й ретельно "гризли граніт науки". І "догризлися" до того, що нині в Києві є біля 200 вчених родом із Закарпаття з науковими ступенями і званнями, серед яких - академіки НАНУ, всесвітньовідомі світила науки: Шуба Михайло Федорович і Глеба Юрій Юрійович, понад 25 членів-кореспондентів і багато кандидатів наук, доцентів, професорів, асистентів.

Саме наприкінці 50-х років у гуртожитках аспірантів і студентів у Києві стало зароджуватись закарпатське земляцтво. Адже всі приїхали до великого двомільйонного міста з глибокої провінції, не володіючи добре літературними ні українською, ні російською мовами (до радянської влади в Закарпатті розмовляли тамтешнім діалектом, знаючи при цьому угорську, чеську, частково німецьку мови). Велике місто не відразу прийняло їх. І тому вони гуртувались за ознаками земляцтва. Основними засадами гуртування були взаємодопомога як у навчанні, так і матеріальна. Але стрижнем об'єднання була своєрідна закарпатська культура, народні звичаї та традиції. Адже Закарпаття - унікальний край України. І щоб все не забулось далеко від дому та збереглось, ще й примножилось, у Києві збирались на свята, співали й колядували на різних мовах, готували свої традиційні страви: пасулю з капустою, пасулю підбивану, банош, чир з молоком, токана з бринзою і всякі випічки не тільки з пшеничного, але й з кукурудзяного борошна.

Усім відомо, що географічний центр Європи встановлено саме на Закарпатті - в селі Ділове Рахівського району. Сутність у тому, що цей край століттями належав різним державам, і кожна з них накладала нашарування своєї культури, традицій і звичаїв на життя людей. Все це стихійно синтезувалось у щось своєрідне, накладене на базисну українську культуру часів Київської Русі. Старше покоління закарпатців співало, колядувало, танцювало "на всіх мовах"...

Закарпатський "гурт" поступово розширювався, до Києва приїжджали на навчання та на роботу все нові й нові люди. Звичайно, за часів УРСР не могло бути й мови про організацію якогось громадського об'єднання. Тоді закарпатці просто спілкувались поміж собою, допомагаючи один одному та сприяли працевлаштуванню земляків у столиці. Тільки тепер, за час незалежності України, в нових політичних умовах закарпатське земляцтво зареєстроване як юридична особа й називається "Товариство закарпатців у м. Києві".

Не можна не назвати відомих не тільки в Києві й Україні, але й поза її межами закарпатців. Це члени-кореспонденти НАНУ: Ю.Ю. Керча, В.В. Німчук, О.В. Мишанич, видатний композитор Є.Ф. Станкович, народні артисти України Гізелла Ціпола та Іван Попович, знаний у всій Європі архітектор Віг Янош, художники Д. Скаканді та Т. Сільваші, А. Шепа, М. Романішин та ін., політичні й державні діячі: В.В. Дурдинець, В.М. Пинзеник, О.Д. Климпуш, М.Д. Климпуш, підприємці і бізнесмени: С.М. Аржевітін, М.Л. Сятиня, Х.Й. Роглєв, С.В. Орос. Ю.І. Кіш, В.І. Богач, О.М. Пушкаш, М.В. Пісна, видатні вчені-медики В.З. Нетяженко, З.А. Шкіряк-Нижник, В.В. Гайович, Е.В. Лукач, Ф.В. Лигирда та багато інших.

Земляки-закарпатці зі всіх регіонів України - гуртуймося!

Почесний Президент Товариства
Микола Бідзіля