Сумна подія зібрала політиків і церковних наставників, громадських активістів і дипломатів, делегатів всіх областей і простих українців, в серцях яких назавжди пломенить свіча страшних спогадів, що залишив по собі голодомор.

В цей день українців об’єднала спільна трагедія, що понесла за собою скалічені душі, розбиті сім’ї, осиротілі діти, безіменні могили та вічний упокій тих, хто хотів жити і для цього їм потрібно було зовсім небагато, те що зараз ми не рідко викидаємо у смітник, віддаємо безпритульним тваринам.
1932-1933 роки. Страшна дата в українській історії. Страшна своїми масштабами, наслідками, а найпечальніше – своїми причинами. Мало залишилось очевидців трагедії, але багато тих, хто ніколи не забуде і не простить тої втрати.
Пам’ятну свічку та пшеничний хліб, символ голодомору, скорботно покладали біля меморіалу представники закарпатського земляцтва – колишній міністр транспорту, видатна та порядна людина, Орест Климпуш та представниця молодіжного осередку, студентка, Наталія Мамалига. Серед тих, хто прийшов запалити свічки до меморіалу були Микола Бідзіля, Мирослав Климпуш, Марія Климпуш, Валентина Климпуш, Соломія Ціцанзе, Богдан Гундертайло, Іван Магей, Мільйони свічок були запалені в оселях українців різних областей. Таке вшанування та скорбота за жертвами голодомору ще раз довели, що пам'ять минулого – це творець майбутнього, і, не важливо, в чиїй душі вона живе, чи в серці можновладців чи простих робітників.
Тож вічна Вам пам'ять, дорогі українці! Ви можете спочити з миром, бо є ті, в чиїх серцях ви залишитесь живими назавжди.

Іван Магей
Київ
29.11.2011р.