В одному з інтерв’ю я вже розповідав, як років сорок тому Петро Мідянка став поетом. Звісно, я пишаюся своїм односільчанином – поетом Петром Мідянком. Адже, серед іншого, з П. Мідянком ми ще й однолітки. Я ходив у «Б» клас, а він у «В». І пригадую навіть перший його поетичний успіх у сільському клубі Широкого Лугу. Тоді нас, усю восьмирічну школу, зігнали на зустріч з когортою ужгородських письменників у переобладнану під сільський клуб жидівську бухню. Петро Мідянка та ще Ганна Дьолоґ (до слова, небожа колишнього голови Ужгородського міськвиконкому) прочитали свої вірші. Про що й про кого читав Петро, зараз не пригадую, а Дьолоґ прочитала свій вірш про Степана Вайду. Нині, коли приїжджаю в Широкий Луг і зустрічаю Г. Дьолоґ, іронізую: «Анничко, розкажи ми’ вірш про Вайду».
Широкий Луг – виняткове село. Звідси, з-під полонин хребта Красна, бере початок дорога всіх доріг, звідси одна з приток річки Тересви Лужанка дарує – через Тису й Дунай – Чорному морю фрішну (прохолодну, міцну Я.О.) водицю. То скажіть, хіба не велено самим Богом, аби Широкий Луг вважався столицею верховинських поетів...
Тішить мене й те, що уродженки сього села Оля Олексій та Оленка Русин, які тут повиростали й уже вийшли заміж і виїхали звідси на інші села, видали по збірочці, а мо’ вже й по кілька, своїх віршів. (Звісно, без піару). Та й затятий русинський поет (нині мешкає в Ужгороді) Володимир Танчинець з переяславським корінням уперше тут побачив світ і закінчив восьмирічку...
А ось недавно, побувавши в Широкому Лузі, я відкрив для себе ще одне юне поетичне обдарування. Іринку Олексій!
Не вважаю себе маститим поетом, але як видавничий працівник – видав поетичних – і не тільки – збірок (книжок) чималенько. То, скажемо так, від Данте до Сосюри трохи тямлю у тих віршованих «разках намиста». Поетом, як і алмазом, спершу, безумовно, потрібно народитися, щоб стати відтак штучно ограненим діамантом. Але, безперечно, се коштує чимало зусиль. Та, попри те, поет без вразливої щирої душі та чіткого споглядання снайпера нічого не вартий. А без кебети, й поготів…Ось через що я й захопився юними, можна сказати, ще не дуже вправними віршами, (з безліччю поки що дієслівних рим), Іринки Олексій, написані нею впродовж минулого року, в шостому класі. Нині Іринка – семикласниця.
Що не кажіть, а діткам з містечок, міст і просунутих батьків набагато легше «записатися» в тусовки відомих (але не дуже) поетів. Панночку Іринку в даному разі нічого з переліченого не гріє. Тільки, хист юної пташки. Пригадуєте з Лесі Українки: «На шлях я вийшла ранньою весною. // І тихий спів несмілий заспівала...»
Ага... Трохи не забув. Здається, 15 жовтня, незабаром, у Києві відбудеться черговий з’їзд членів-письмаків, на якому вкотре рятуватимуть шкуру, чи то пак посаду свого очільника Ваву-нардепа його ж колеги з областей. Неодмінно там буде й достойник Петро Ходанич як голова правління Закарпатської організації НСПУ. Приїде, може, й не сам... І кошти у Вави-нардепа на те утримання знайдуться.
Добре б було, щоб П. Ходанич перед поїздкою на той з’їзд десантувався у Широкому Лузі, як років сорок тому його попередники, та й відкрив з колегами-правлінцями ще хоч би одного поета. Адже, то – їхній прямий обов’язок.
Усього вдосталь має край вище дупи Європи: від попів, ментів до злодюг і бізнесовці; а з поетами, на жаль, тута не густо. Тож, столиця верховинських поетів – Широкий Луг завше радий знаним гостям з долини...