Роби людям Добро і будь щасливий з того – таке життєве кредо одного із наших славних закарпатців Василя Васильовича Дурдинця

Зовсім недавно, а саме 13 квітня 2012 року на засіданні Вченої ради Київського університету права НАН України, одного з найавторитетніших провідних навчальних закладів України та єдиного у нашій державі закладу освіти,який  підпорядкований Національній академії наук України були вручені дипломи «Почесного доктора Київського університету права НАН України» (Doctor Honoris Causa) і відповідні атрибути раднику Міністерства внутрішніх справ України, екс-Прем’єр-міністру України, Заслуженому юристу України Дурдинцю Василю Васильовичу.

Десь з тиждень тому мені випало велике щастя побувати на рідному Закарпатті аж 52 години поспіль! Це мало чи багато? Дивлячись, як прожити ці години, бо спали ми 5 годин в Лазещині і десь 8 годин в Апші (Верхнє Водяне). Весь інший час ми працювали і жили. Ми – це Іван Магей, спів- керівник молодіжного осередку київських закарпатців, наш водій-охоронець Михайло і я. Михайло охороняв нас, щоби ми з Іваном не наробили зайвих, непотрібних кроків і вчинків…

Нам – це молодіжній секції «Товариства «Закарпатці у м. Києві». Саме 28 березня 2009 р. на засіданні Ради Товариства було офіційно затверджено створення молодіжної секції, «Молодіжки», як ми називаємо наших молодих «київських закарпатців». Тоді ж головою молодих за їх же рекомендацією було обрано Євгена Шиндру, молодого і активного юриста зі Сваляви. У перших заступниках у Жені ходить не менш активний, але вже відомий як в Києві, так і на Закарпатті юрист із Верхнього Водяного Іван Магей…

Лише три роки пройшло з часу заснування осередку, але вже так багато досягнень у молодих закарпатців! 880 закарпатців залучено до груп в соціальних мережах, близько 230 членів зареєстровані в товаристві, близько 50 активних земляків, які постійно проводять різноманітні заходи, беруть участь в громадському житті Києва та Закарпаття, товаришують та підтримують один одного. За три роки із просто земляків більшість стали справжніми друзями.

Сокирниця – село, що на Хустщині. Це старе село, адже за офіційними даними йому вже за 600 років. І майже «верховинське» (за нашим закарпатським визначенням), бо воно розкинулось на висоті майже 200 м. над рівнем… Звичайно, кожне село має свою історію, свої легенди-перекази про те, коли і як воно виникло, звідки і як воно дістало своє ім’я, кличну, чим і ким воно відоме-знамените… На мою думку село, про яке йдеться, може бути (і є!) знамените, крім іншого, ще й тим, що там народився і виріс доктор Василь Васильович Лазоришинець. Але, давайте, по-порядку…

Ще в січні минулого року на адресу нашого земляцтва («Закарпатці у м. Києві») надійшли дві книжки від М. І.Дочинця – «Многії літа. Благії літа» і «Вічник» з дарчими автографами пана Мирослава. Звичайно, ці книжки пішли «по руках», одна з них («Вічник») і сьогодні десь у «шорах…», а на «розкладці» в Київраді на якомусь зібранні «актива міста» книжку про Андрія Ворона миттєво розкупили, адже серед мас пішли чутки про Ворона. Тоді вже до мене (я там був) , як до закарпатця, і стали «приставати» – що, де, як, де можно дістати?.. Але інтенсивне зростання інтересу про Закарпаття поміж літературного та інтелектуального «бомонду» Києва почалось вже на початку цього року, коли стало відомо, що серед відібраних «великими мужами» номінантів на Шевченківську премію з літератури аж ДВОЄ ЗАКАРПАТЦІВ – поет Петро МІДЯНКА і прозаїк Мирослав ДОЧИНЕЦЬ!

Вже більше 5-ти років, коли Мінкульт України зареєстрував як юридичну особу «Монотеатр МІФ». Це театр одного актора, який вже «сколесив» майже всю Україну – Схід і Захід, Північ і Південь. Правда, на Закарпатті цей театр ще не побував, але, гадаю, це колись відбудеться. Хочу сподіватись. В репертуарі театру зараз твори М.В.Гоголя, А.П.Чехова і «Дон Кіхот» Сервантеса. Я би сказав, що «візиткою» МІФ’а є спектакль «Записки божевільного» за твором М.В.Гоголя, який завжди проходить з аншлагом і на «біс». Базовий майданчик МІФ’а в Києві є Будинок Актора, але часто спектаклі бувають і на сценах інших театрів і будинків культури…

24 грудня 2011 року у Святий Вечір католицького Різдва з піднесеним настроєм Товариство закарпатців в м. Києві зустрічало Новий Рік. Таке святкування вже стало доброю традицією. Щороку свято збирає разом земляків, які охоче діляться своїми досягненнями та успіхами за рік, що минає.

Згадую своє дитинство, коли ми, малі, дуже ретельно-файно чистили свої чоботи - топанки і клали їх на оболок з великою надією, що вночі Сятий Отець Миколай покладе в них якийсь, по заслугах, подарунок, а кому і прут або біґарчик, ко на што заслужив, як казала мені старша сестра Молвіна... Я  вже давно-давно перестав вірити в різні-неймовірні чуда. Але зараз, на старості років, я повірив у Чудотворного Сятого Миколая.

Сьогодні, 9 грудня, теплого зимового – дня, зустрічаємо іменини нашого славного земляка.
Адже саме в цей день святкує свій день народження славетна людина, справжній закарпатець та Перший Президент Товариства закарпатців в місті Києві – Микола Іванович Бідзіля.